Минуло сімнадцять років з моменту отримання Україною незалежності, однак донині ми переживаємо системну кризу, що охопила як духовну, так і соціально-економічну сферу життя. З цього питання уже написано багато статей, книг і ми також спробуємо розібратися, чому дійсність саме така, а не інакша і чому те, що нині відбувається в житті нашої країни не відповідає її потугам та потенціалу.

Життя кожної держави залежить від багатьох факторів, які обумовлюють і визначають її добробут. Але ніхто не заперечуватиме того, що чим більший рівень патріотизму людей в країні, то тим вона стає сильнішою. В нас, на жаль,  досі рівень патріотизму населення на дуже низькому рівні. Переважають космополітичні та збайдужіло споживацькі настрої. Насамперед це стосується молоді. А що вже говорити про можновладців та олігархів, які безпосередньо впливають на ухвалення політичних рішень. Більшість посадовців думає про те як побільше набити власну кишеню грішми. Тоді як Україна їх цікавить лише у площині власного збагачення, і тому вони не є і не можуть бути українською елітою, а є радше псевдоелітою. Причин такої кадрової кризи є декілька, однак ми розглянемо найважливіші з них.

По-перше, більшість швидкобагатьків та нинішніх чиновників усіх без винятку ланок держапарату є представниками, та породження колишньої радянської комуністичної  системи і зрозуміло, що про жодний патріотизм з їхнього боку не може бути й мови.

Крім того нині все більшої гостроти набуває проблема, пов'язана з входженням у владу та бізнес так званих представників яппі. Хто ж це такі? Термін яппі вперше виник у США в 80-х роках ХХ ст. під час президентства Рональда Рейгана й означає англійську абревіатуру словосполучення "молодий міський професіонал". Це були і є в основному молоді спеціалісти різних фірм, тобто управлінці (менеджери), які в силу свого професіоналізму в певній сфері досягли значних фінансових успіхів і відповідного соціального статусу. В нас їх часто називають "білими комірцями", "молодими та успішними" тощо. Для цих людей характерна аполітичність, відсутність будь-якої форми соціальної протестності. Насамперед яппі, в більшості випадків хочуть знайти власне "місце під сонцем". Тобто вони прагнуть втиснутись в систему існуючих "правил гри", за якими живе безлике суспільство споживання. А питання ідеології, національної самосвідомості їх не цікавлять. Для прикладу, нас - патріотично налаштовану молодь вони вважають невдахами і тому ставляться зі зверхністю та презирством.

Але насправді, яппі самі є невдахами, які бояться визнати цей факт. Весь їхній зовнішній показний блиск, дорогі та модні речі всього-навсього є неусвідомленою спробою компенсувати свою внутрішню духовну порожнечу та сірість. Проте за декларованою аполітичністю часто ховається ліберальна ідеологія. Тобто яппі є продуктами суспільства споживання, котре, власне, їх і породило.

Нерідко ці "молоді та успішні" люди є досить розумними. Але їх розум проявляється насамперед, як інтелект, певний набір знань. Хоча він, як правило, має вузьку специфіку, найчастіше економічну, фінансову або юридичну. Лише поодинокі яппі різнобічно розвинуті, які, однак і це вони використовують насамперед для досягнення особистих меркантильних інтересів. Для більшості "білих комірців" незнайомі високі почуття, зокрема самозречення, готовність жертвувати благополуччям заради нації та держави. Це не дивно, адже яппі - духовно обмежені люди, споживачі низькопробної літератури, музичної "попси". Їх світ обертається навколо дорогих авто, "крутих" мобільних телефонів. "Молоді та успішні" прагнуть тілесної насолоди, "кайфу", що часто спричиняє сексуальну розпущеність. Вищеназване заважає "білим комірцям" осягнути духовну красу, котра проявляється у шедеврах музики, літератури, образотворчого мистецтва.

Проте у яппі присутня одна риса, як неперебірливість у засобах для досягнення певної мети. Вони задля досягнення корисливих цілей часто не гребують аморальними вчинками. Завдяки цьому з кінця 90-х років минулого століття "білі комірці" поступово витісняють стару партноменклатуру з бізнесу та органів влади. Але ні партійно-комсомольські кадри, ні теперішні яппі не прагнуть добра Україні насамперед через свою психологію. Це спричиняє загрозу існуванню країни як тепер, так і в майбутньому. У мене є сумніви, що космополіти різних мастей справді здатні побудувати українську державу з національним змістом.

Що можна в цій ситуації зробити українцям щоб вберегтись від можливих негативних чинників вище перерахованих?

В першу чергу керівництво України повинно визначитись з пріоритетною для себе ідеологією, оскільки курс на так звану деідеологізацію суспільного життя створив негативні наслідки, оскільки замість комуністичної ідеології ми не озброїлись такою ідеологією, що відповідала би нашими національним інтересам. Натомість ми безоглядно почали мавпувати і "приміряти на себе" без розбору все чуже. Однак, ми не задумуємось над питанням - ці речі приносять користь чи шкоду? Нам особисто і цілій державі зокрема насамперед варто сприймати лише краще з іноземних здобутків, відкидаючи непотріб.

Тому потрібно конче визначитись з ідеологією, яка би працювала заради майбутнього української нації та держави, адже ліберально-демократичні ідеї нічого доброго Україні не принесли, а лише посилили кризові явища в духовній та соціально-економічній сферах. Кожна країна має свою ідеологію, згідно з якою формує свою зовнішню та внутрішню політику. Так, наприклад Японія виходить з принципів традиціоналізму та консерватизму, Росія та США будують свою політику на імперських засадах та ідеях. Як наслідок, ці держави мають величезний вплив на світові процеси. Для нас, українців, найбільш прийнятною стала би політика держави, що формується на принципах ідеології українського націоналізму, особливо з огляду на моноетнічний характер України.

Вирішення цієї проблеми потребує чітко визначеної стратегії розвитку держави і системи заходів, спрямованих на впровадження цієї стратегії у життя. Одним з найважливіших аспектів цього процесу повинне стати виховання молодих проукраїнських кадрів. Для цього потрібно розробити програму духовного та патріотичного виховання дітей та молоді шляхом наповнення інформаційного простору якісно новим, національно-патріотичним змістом, впровадженням у школах курсу християнської моралі тощо.

Держава повинна докласти максимум зусиль, спрямованих на виховання нового покоління національної еліти, виплеканої на українських традиціях, котра змогла би  зупинити теперішню комуністично-комсомольську та новітню космополітично-споживацьку навалу.

Димитріан Давидовський,

Луцька міська організація ВО "СВОБОДА"