 КОЛИ ПРИЙДЕ ЕЛІТА?
Традиційно в житті кожної країни головну роль відіграє еліта. А що ж власне означає слово еліта? Від фр. elite - кращий, цим терміном прийнято називати кращих представників суспільства, нації. Іншими словами еліта - це аристократія духу, нації, її стрижень. І, якщо держава розвивається, ставлячи на перше місце духовні цінності та національні інтереси, то це означає, що в такій країні еліта знаходиться при владі, і керує країною, оскільки наділена Богом: патріотизмом, волею і розумом, хоробрістю, чесністю, порядністю, мудрістю, готовністю йти на самопожертву заради своєї нації. Якщо в державі така еліта при владі, то країна багата як духовно так і матеріально. Еліта завжди на перше місце ставить добробут свого народу, оскільки рівень її свідомості знаходиться в значно вищих сферах ніж побутовий матеріалізмом, та скороминуща людська слава. Для національної еліти завжди приносить радість усвідомлення того, що наслідком їхньої діяльності, є виправдані народні сподівання та відчуття гордості за причетність до відстоювання національних інтересів. Тому загальний стан країни є чудовим індикатором того чи еліта в ній при владі, чи ні. Якщо в країні все гаразд в усіх сферах життя, то це означає що важелі влади в цій країні знаходяться в руках кращих її представників. Якщо ж державу, постійно потрясають різноманітні духовні, соціально-економічні та інші кризи, то можна з усією впевненістю сказати, що тут при владі знаходиться хто завгодно, тільки не еліта. А хто керує нашою державою? Якщо прислухатись до тих думок які пропагуються, може в декого попервах скластись хибне враження про те, що й начебто Україною керує еліта. Проте такий висновок, не має під собою жодного підґрунтя. Оскільки в такому розумінні, до еліти зараховують всіх хто знаходиться при владі, або має вплив на неї: скоробагатьки-олігархи, котрі нажили свої статки невідомо як, і політики, які зарекомендували себе своєю безпринципністю і розходженням своїх слів і справ. Звичайно, що теперішні можновладці наділені деякими якостями, котрі необхідні для еліти, наприклад більшість з них не назвеш боягузами, мають волю до влади, багато з них готові навіть йти на ризик, однак ризикують вони, як правило, заради власного збагачення, а національні інтереси їх не хвилюють. Саме вони через парламент, фактично лобіюють інтереси кількох олігархічних кланів настільки багатих, що можуть утримувати цілі партії та блоки з метою прийняття необхідних їм рішень. А що говорити про культуру, де панує засилля усяких псевдомистецтв, потоки низькопробної літератури, попса тощо. Ну скажімо нормальній людині в голову не прийде відносити до еліти скажімо Вєрку Сердючку, але знаходяться й такі, котрі говорять, що це один з кращих представників України, мовляв не кожен може зайняти друге місце на "євробаченні", обігнавши Росію, чим начебто додав слави нашій державі. Як на мене, то най Бог боронить нас від такої "слави", і від таких "досягнень". І таких очевидних випадків безліч в усіх сферах життя від політики до культури, бізнесу, науки тощо. Виникає природнє питання: чому в Україні при владі антиеліта, коли в нас насправді є дуже багато справжніх патріотів, яких без перебільшення можна назвати аристократією духу нації, проте чомусь цих людей не має в керівництві державою? Щоб відповісти на дане питання треба трохи заглибитись в нашу історію. Всі ми добре пам'ятаємо національно-патріотичне піднесення кінця 80-х-початку 90-х років ХХст. Тоді на хвилі загальної ейфорії в парламент пройшло багато патріотів, для яких здобуття незалежності України, було мало не сенсом їх життя. Проте завжди були і є люди, котрі будь які революційні зміни намагаються використати в особистих меркантильних інтересах. Так, використавши хвилю загального піднесення і уміло жонглюючи патріотичними гаслами та граючи на настроях народу, багато колишніх комуністів, швидко перефарбувались і стали великими демократами, та мало не націоналістами, звісно на словах. Таким чином, у першій половині 90-х років на політичному олімпі з'явились такі особистості як Кравчук, Кучма та інші. Вони швидко зметикували, що потрібно прибрати до своїх рук ласий пиріг різноманітних, промислових та с/г підприємств, через механізми так званої прихватизації ідеологом котрої був ліберальний економіст Віктор Пинзеник. Відтак, власником колишнього "народного господарства" ставав хто завгодно, тільки не український народ. У цей так званий період первинного накопичення капіталу, джерела походження перших мільйонерів мали як правило кримінальний характер На початок 2000-х років в країні почало назрівати, загальне невдоволення, існуючим відверто бандитським режимом, і на фоні загострення соціальних протиріч люди починали потроху розуміти, що Кучма, та його команда, це в жодному разі не еліта України. А це радше антиеліта. В країні почала назрівати революційна ситуація оскільки пружина народного невдоволення була вже стиснута до краю. Однак вже й тоді дехто всерйоз задумувався щоб використати хвилю народного спротиву в своїх меркантильних інтересах. "Революцію планують романтики, творять її фанати, а плодами її користуються негідники", що виявилося пізніше. А спочатку ми спостерігали небувале єднання народу, різних політичних поглядів, від націоналістів та демократів до соціалістів та лібералів. Зрозуміло, що така єдність була ситуативною і не мала під собою жодного ідеологічного ґрунту, проте сам факт говорив сам за себе: наскільки ненависним став для людей період правління Кучми і його кліки. В цей час люди на майдані, підтримали Віктора Ющенка, тому що на цей момент він був компромісною фігурою майже для всіх антикучмівських політичних течій України і контрастував з кучмівсько-донецьким владним конгломератом. Власне голосуючи за Ющенка, періоду майдану 2004 люди голосували не стільки за персону самого Ющенка скільки проти старого життя, за нову Україну! Однак, як показали перші роки правління помаранчевих, їхні вчорашні, політичні противники, вже начебто й не противники, з ними підписуються всякі універсали, отже, як бачимо, слова часто можуть дуже серйозно розходитись з ділами. Чого варті одні тільки заяви про реприватизацію, націоналізацію та перегляд процесу первинного накопичення капіталу, котрі звучали з уст Ющенко та Тимошенко. Про те як потім, виявляється, вони стали відмовлятись від своїх попередніх гучних заяв на підтримку реприватизації, при цьому, як правило, апелюючи до чисто ліберальних гасел типу "про недоторканість приватної власності незалежно від її походження". Розпочалася друга фаза первинного накопичення капіталу, або як її називали війна мільйонерів проти мільярдерів, з утворенням другої хвилі скоробагатьків. Плоди економічної діяльності Януковича і Тимошенко народ пожинає й досі у вигляді небачених темпів інфляції, яка перескочила самі песимістичні показники. Зрозуміло, що для олігархічної системи такий стан вигідний. Всі вони більше говорять про економіку, свідомо обходячи стороною вирішення питання духовної кризи, яка має місце в Україні. Проте справедливості ради, слід зазначити, що Ющенко, використовуючи положення ВО "СВОБОДА" викладені в "Програмі захисту українців", останнім часом почав говорити про окупацію інформаційного простору держави. Це позитивний момент однак тільки цього явно недостатньо. Зрозуміло, що зараз еліти при владі не має, оскільки це видно зі стану України. Люди, задіяні в сфері державного керівництва, не мають того необхідного комплексу якостей, потрібних для того щоб дійсно бути аристократією духу. Ті, хто зараз очолюють нашу владу, є антиелітою тому, що всі їх дії спрямовані насамперед на досягнення вузько-корпоративних цілей споріднених фінансово-промислових груп та на особистий піар, на захист чиїх завгодно тільки не національних інтересів. Анатолій Вітів голова ВОО ВО "СВОБОДА ЛУЦЬКИЙ ЗАМОК |
