30 вересня - в цей день мав би бути розрубаний гордіїв вузол перманентної української політичної кризи. Цей день міг би стати поштовхом до кардинального оновлення вітчизняної політичної сцени і якісних змін у державі, однак цього, за великим рахунком, не відбулося. Лише ще один шанс одержали "помаранчеві", які вже кілька разів його бездарно втрачали.

Головні акціонери ЗАТ "Верховна Рада" - ПР. БЮТ та НУНС, змагалися за перерозподіл акцій в середині цього консорціуму та нещадно боролись з тим, хто зазіхав на їхню монополію. Головною мішенню кольорових мегаблоків стало Всеукраїнське об'єднання "Свобода", у якому вони відчували загрозу олігархократії. Не маючи змоги щось протиставити в програмово-ідейній площині, вони використовували підлі чутки, наклепи і обріхування.

Скажімо, очільники НУНСу, лояльно ставлячись до такого уламку кучмізму, як Блок Литвина, прямо шаленіли при згадці про "Свободу". Інколи наші опоненти дотримувались водночас кількох, прямо протилежних, ліній поведінки стосовно "Свободи". Так Юлія Тимошенко за тиждень до виборів на сторінках "Газети по-українськи" обливає брудом Олега Тягнибока і "Свободу", а незабаром, виступаючи у Ковелі, Львові говорить про "Свободу" вже у хвалебному тоні, яка це чудова і патріотична партія, але шановні виборці... ви за неї не голосуйте. Мовляв не хвилюйтесь ми вже домовились, представники "Свободи" одержать місця в уряді і місцевій владі.

Сьогодні вже очевидна брехливість цих обіцянок.

Очевидно, що тим, в кого стрижнем діяльності є гроші, важко повірити у безкорисливість і жертовність активістів "Свободи". Тим, в кого відсутні світоглядні принципи, не зрозуміти відданості Ідеї Нації. Тим, хто звик до безкінечного угодовства, не зрозуміла безкомпромісність і прямота націоналістів.

Попри все, партії вдалося достукатись до сердець багатьох українців, хоча й не усі з них зважились віддати свій голос за ВО "Свобода". У місті організація одержала 1,87 відсотка голосів виборців, що у 2,28 рази більше від результатів виборів 2006-го року; у районі - 1,09%, збільшення у 3,63 разів відсотка голосів, відданих за нас.

Щойно минули вибори, як пролунала заява одного з провідних членів НУНСу Миколи Катеринчука про те, що російській мові варто надати статус регіональної.

До річниці постання Майдану українців "порадували" звісткою про нагородження Сергія Ківалова грамотою і медаллю, які той одержав з рук голови ЦВК п.Шаповала, призначеного на цю посаду за квотою Президента. 1 грудня в річницю референдуму про незалежність України, Президент Ющенко нагороджує орденом "За заслуги" Бориса Колєснікова, одного з яскравих представників п'ятої колони - це вже межа цинізму і абсурду, чи ще ні? А, ця недостойна вовтузня довкола створення т.зв. демкоаліції, набридлива прем'єріада?

Як на все це, на дії свого почесного і фактичного голови, реагували "партія народжена Майданом" і її сателіти? "Мовчали, витріщивши очі, як ягнята, - "нехай, каже, може так і треба!" І ще хтось смів докоряти, що "Свобода" нібито відбирала якісь-там голоси у цього маріонеткового утворення?!

Висуваючи під час передвиборчої кампанії пустопорожиі гасла, оголошуючи питання національної, історичної справедливості несуттєвими, після виборів демоліберали змушені повертатись, хоча й з притаманною їм непослідовністю, до цих, начебто другорядних питань, на яких акцентує увагу "Свобода". Те, що підписані Укази Президента про визнання Романа ІІІухевича Героєм України, про ліквідацію символів тоталітарного режиму, те, що широко піднімається тема Голодомору - ми вважаємо своєю перемогою.

Час, що минув після 30 вересня, доводить - ті, хто обрав ВО "Свобода" - не помилились. Вони зробили усвідомлений вибір національного майбутнього. Їх голос, зусилля тисяч активістів партії не пропадуть даремно, як не є марною жодна крапля крові, пролита багатьма поколіннями борців за незалежність України.

Руслан Пилип'юк,

голова Володимир-Волинської міської організації ВО "Свобода"