 Нещодавно почула досить цікавий вислів: "Українці - це нація, яка постійно дивує". Спочатку він мене спантеличив, а потім... ну просто змусив замислитися. І дійсно... Ми дивуємо не тільки Європу, а увесь світ. І не просто дивуємо, а приголомшуємо. Запитаєте, чому? Українці, приміром, не бояться їсти фрукти і овочі, що їх вирощено на одобреній і окропленій Чорнобилем землі. Ми маємо свою, виплакану та вистраждану роками, мову - і вмудряємось паплюжити її суржиковим сміттям. І нарешті - маючи велику державу, побудовану на кістках і крові наших предків, щоразу по маленькому камінцю розбираємо цю фортецю, лишаючи за собою руїни... Продовжуємо терпіти... У Франції, наприклад, цілою країною пройшли страйки: народ повстав за свої громадянські права, голосно заявивши владі, що прагне кращого життя. А ми продовжуємо терпіти, несучи причіплений нам віками ярлик меншовартості... Пробачте за лукаву іронію, але таке воно наше життя (чи швидше, існування). Європейці лише дивляться великими здивованими очима: "Як ви так живете?".
Якось живемо. Від виборів до виборів чекаємо манни небесної із нашого верховнорадівського (чи, швидше, верховнозрадівського!) олімпу, щоразу вислуховуючи солодкі дифірамби й голосні гасла невгамовних політиків. Віримо у їхні чергові побрехеньки. А якщо без цього надмірного пафосу? Адже у кожній сім'ї сваряться, насамперед, не через різноманітні політичні перипетії, а через побутові проблеми. Тож спробуємо зануритися у нашу надзвичайно цікаву українську арифметику, яку до сих пір так і не можуть збагнути у світі. Нехай, припустімо, дохід у сімейний бюджет - тисяча з копійками гривень (що, до речі, далеко не найгірший варіант). От і проживи за ці гроші! Особливо важко приходиться господині: адже треба приготувати смачно, корисно, а головне - дешево. Як? А це вже далеко не філософське питання для української жінки. Вона знає, де у місті найдешевша ковбаса, коли розпродаж одягу і завжди ну хоч і на декілька копійок - а таки виторгує у продавця . Інший варіант - назбирає трохи грошенят, і дремене на пару зі сусідкою до Хмельницького - а там і шкарпеток, і білизни, й інших модних штучок можна накупляти за півціни. Купила, і на пару місяців нема мороки... А їсти треба щодня! А якщо є ще й діти, то на вітамінах і солодощах не зекономиш. Лише хлібинка дотягує до 2 гривень. А одного буханця вистачає, повірте, ненадовго... Зробити вранці омлет - це тепер задоволення не з дешевих. Так, десяток яєць на ринку коштує 5 грв (у господарів - 10-12 гривень!). Тож казку про золоте куряче яєчко і казкою не назвеш, а лишень до болю кусючим сьогоденням. Забажав ковбаси - різновидів на всі смаки: "Московська", "Львівська", "Домашня", "Краківська", "Любительська"... І ціни різні: дешевша - 12 гривень за кілограм, а можна побалувати себе й дорожчою - за 38. Але ніхто не візьме на себе відповідальності гарантувати, що ковбаса справді якісна (та й про наявність м'яса у ній можна довго сперечатися). Тож замість ковбаси можна купити курячі стегна всього... за 14-15 грн за кіло (але якість все одно лишається під великим знаком питання!). Частенько чуєш від знайомих: "А ми вже і без м'яса навчилися готувати. Якось перебиваємося і без нього". Можливо, і так. Але аж ніяк не обійдеться навіть самий невибагливий українець без улюбленого білого шоколаду! Сало на Варшавському ринку коштує 8-14 гривень. Такі ціни були сьогодні, а завтра вони можуть підскочити: цим тепер нікого не здивуєш. Лякає підступна думка, яким буде цей стрибок перед Різдвяними святами, що, до речі, вже не за горами? Тепер у господині з'явилося ще більше мороки: приготувати не тільки смачну їжу, але й пісну, адже з 28 листопада почалася Пилипівка. Той, хто переконаний, що в цей час можна зекономити, глибоко помиляється. Одна лише олія коштує ...7 гривень 50 копійок (найдешевша, до речі!). Та й риба сьогодні - вже за святковими цінами. А як же без вітамінів? Виноград, банани, апельсини, мандарини, ананаси - прилавки вгинаються від різноманіття заморських фруктів. Хоча, найперше, мабуть, вони вгинаються від цін... Добре, якщо ваші рідні проживають у селі. Можна і на гостину приїхати, і в торбину того-сього кинути. Адже якщо китайці щодня смакують рис, італійці - макарони, то українці - картоплю (крім сала, звичайно). Тож поїздка у село вирішує багато проблем. Та не лише жінці, й чоловікові нелегко приходиться. Інколи доводиться працювати на кількох роботах... Адже грошей треба заробити стільки, щоб вистачало не тільки на їжу та одяг, але й сплатити за світло, газ, воду, телефон. Ціни за комунальні послуги не тільки кусаються, але й здатні добряче налякати, довести людину навіть... до передінфарктного стану. Сплачувати все треба у чітко визначені строки, оскільки перспектива жити у темряві, без води і тепла анітрішечки не радує. У будь-якому разі ви - боржник (боржником у нашій державі, до речі, може бути тільки простий народ). А якщо ви задумали зробити ремонт у своєму помешканні, то вам не позаздриш: відшукати доведеться ще лишніх декілька тисяч. Інколи, що й говорити, так хочеться порадувати себе та близьких: купити книжку улюблених поезій чи малюкові давно вимріяну ним іграшку, з'їздити на Андріївський узвіз до Києва, посмакувати чогось екзотичного та смачненького! А якщо ви ще й романтик: полюбляєте частенько тішити коханого (чи кохану) різноманітними сюрпризами, то вкластися у таку слизьку для пересічного українця суму буде вкрай складно, а може і взагалі неможливо. Доплюсувати варто ще й гроші за проїзд. Вибір не великий: тролейбус - якщо не поспішаєш та полюбляєш споглядати навколишні пейзажі, маршрутка - коли знову не встигаєш чи живеш за містом. Здавалося б, гривня - туди, гривня - сюди, та за місяць набігає доволі пристойна сума. А з січня наступного року у зв'язку з подорожчанням бензину обіцяють підвищити ціни за проїзд (деякі автобуси та маршрутки вже подорожчали!). Та хіба тепер нас цим здивуєш! Студентам теж не позаздриш. Стипендії вистачає, аби поїхати декілька разів додому, наробити купу ксероксів і купувати щодня на обід смажені-пересмажені пиріжки. А якщо студент - чоловік, то витрат удвічі більше: пригостити подругу кавою, купити сякі-такі квіти (аби не думала, що жадібний) і т. п. У дівчат, до речі, забаганок теж багато: зачіска, косметика, сучасні модні новинки (треба ж якось сподобатися хлопцеві!)... Жарти жартами, та у кожному з них, хочемо ми цього чи ні, є доля правди. І часто доволі гіркої. Отак і живемо: "караємось, мучимось, але не каємось". Скажете, забагато іронії чи навіть сарказму? Можливо, але насамперед пишеш про те, що найбільше болить. Стискається серце, коли бачиш, як старенька бабуся зі свого замусоленого вузлика тремтячими руками дістає оті нікчемні копійки, аби купити сякий-такий харч. Чи коли студент змушений вечорами підробляти офіціантом або вантажником. Адже, як співається у пісні, в такому юному віці "тільки любити"... Чому ми так нестерпно довго мовчимо? Чому лише після виборів, оговтавшись, зринаємо із грудей болісний крик, сповіщаючи всіх про важке життя-буття та щоденну несправедливість? Знову і знову не перестаєш дивуватися - скільки ж у нас того терпіння? І коли нарешті ця чаша переповниться? Мабуть, ніколи... Хоча, перегорнувши у пам'яті сторінки славетної української історії, переконуєшся, що ми не тільки вміємо терпіти, але й боротися та перемагати. Аніта Сич, ВО "Свобода" |
