Не раз ми збиралися на різноманітні віча, писали звернення до влади різних рівнів, але з усього цього нема результату. Отож написали звернення до глави держави, можливо, таки почуємо якусь конкретну відповідь, на запитання, як далі жити українському селянинові.

Колись, під час насильницької колективізації, загнавши людей у колгоспи, у них забрали землю і весь реманент, яким належало її обробляти. Майже 50 літ працювали ми колективно, більшу частину продукту нашої праці забирала держава і вкладала в розвиток важкої індустрії, частина залишалась у господарстві і також йшла на розвиток галузі переробки. За такі гроші були побудовані цукровий завод, комбінат молочних продуктів, насіннєва станція, комбікормовий завод, районний будинок культури.

Перетворення колгоспів у спілки зі здобуттям Україною незалежності не було процесом стихійним, як може здатися, а спланованим і продуманим. Майно не перевели з колгоспної в кооперативну власність і не взяли під охорону. Його розпаювали так, що воно фактично вкрадене злодіями, які в той час перебували при владі. Для прикладу, у нашому селі Верба було 2100 голів великої рогатої худоби і 300 колгоспників. Як поділити перше число на друге, то виходить, що кожному пайовикові мало б перепасти по сім голів худоби, а насправді перепало одне теля на сімох. Так сталось із іншим майном.

Єдине, чим ми скористались, то тим, що нам видали на руки земельні сертифікати, їх опісля поміняли на державні акти, які засвідчують, що селянину передана земля у приватну власність. Але при цьому лишили на тій землі з городником і граблями. Як вистояти українському селянину в конкуренції з фермерами європейських держав при вступі в Світову організацію торгівлі, якщо там техніка з комп'ютерами, а наша космічна держава не спромоглася випустити власного трактора і комбайна.

Чому воно так? А тому, що така ведеться державна політика, щоб той селянин не відбувся. Одноосібник не включений у жодну програму дотування аграрного сектору, з тих мільйонів гривень, що виділяються на програми села, йому перепадає мізер. Селянин не може стати на пенсійний облік, щоб заплатити внески собі на пенсію, яка колись мусить настати.

Отож, хочемо, щоб Президент України привідкрив нам завісу і розповів, що ж планується далі з українським селом. Адже це не така вже й мала частина країни, щоб не заслуговувати на увагу, нас понад сімнадцять мільйонів.

Чи ж взято курс, як у Америці, на крупнотоварне виробництво і українського села як такого вже не буде? Повиростають повсюди птахофабрики, де курка не бачить ні неба, ні землі. Але в тій же Америці нема села на селі, немає там пісень, гаївок, весільних звичаїв... Там є споживацьке суспільство і виробництво, яке його потреби задовольняє.

Всенародно обраний Президент України теж народився і виріс у селі, отож його турботами мав би більше перейматись. Був у нас оголошений рік села, та тільки користі він селянину не залишив ніякої.

Отож, якщо влада у верхах не почне діяти, селянам самим доведеться себе захищати і утверджувати Україну. Ми зберемось на селянське віче, організуємось в українську громаду і запалимо свічу світла у вигляді українського дерева життя - тризуба. І вона розвіє ту темряву, що охопила Україну. Бо ті, що розікрали наше майно, тепер вже добираються до землі. І єдиною нашою зброєю буде слово.

Тому й Ініціативна група громадської організації "Майдан" вирішила провести 23 грудня в селі Верба селянське громадське віче, де будемо говорити про долю українського села: чи воно є, чи його вже нема. На це віче запросимо Владків різних рівнів, лідерів селянських громад сусідніх сіл, керівників партійних організацій, всіх, кому не байдужа доля українського села.

Дмитро Себій,

с. Верба,

член Володимир-Волинської районної організації ВО "Свобода"

СЛОВО ПРАВДИ