Далі йдеться про те, що Костянтина Микитовича викликали у міськвідділ міліції на вулицю Грибоєдова, 2. Причину виклику пояснили тим, що він образив якусь жінку.

Костянтин Микитович на призначений час з'явився. Лише через дві години підійшов представник міліції, який відвіз його до суду. В залі суду був лише міліціонер, суддя і сам "порушник". Не була присутньою ні "ображена", ні свідки звинувачення, ні представники захисту, чим грубо порушено права пана Костянтина. Представники "Свободи" стверджують, що не було вислухано навіть обвинуваченого, а відразу зачитано ухвалу, згідно з якою Коханюк К. М. повинен заплатити адміністративний штраф у розмірі 51 гривня". Складається враження, говориться в повідомленні, що ми повернулися до часів "сталінських трійок", до часів репресій, від яких постраждав Коханюк К. М. На думку авторів, у цій ситуації від початку й до кінця дії правоохоронців протизаконні.

Відверто кажучи, після прочитаного мені стало якось не по собі. Як людина, яка ніколи не мала конфліктів із законодавством ("не притягалась", "не судилась"), я уявила ситуацію, що мене покарали ні за що та ще й ось так, як випливає з повідомлення, кулуарно - без можливості мати послугу адвоката, зрештою, хоч самій захиститись, висловивши свою точку зору. І кого ось так швидко, без найменшого сумніву покарали? Поважну, авторитетну, у таких літах людину.

Отож, найперш я зустрілась із суддею Луцького міського суду Тетяною Левандовською. Тетяна Вікторівна, як з'ясувалось, розглядала справу про притягнення Костянтина Коханюка до адміністративної відповідальності. Ось що вона сказала:

- Адміністративна справа за статтею 173 Адміністративного кодексу України (дрібне хуліганство) була заведена за усною заявою потерпілої (з етичних міркувань ми не називаємо її прізвища - прим. авт.) та двома рапортами правоохоронців. Жінка поскаржилась на те, що чоловік похилого віку, а це, як з'ясували міліціонери, був Костянтин Коханюк, плюнув на неї, але промахнувся. А після того вдарив в обличчя.

Є порядок слухання в судовому засіданні, і говорити про якусь "сталінську трійку" безпідставно. Якби в нас не було достатньо доказів, які б підтверджували факт нанесення ушкодження потерпілій, то ми її обов'язково викликали б. Такі ж докази потерпіла представила. До речі, вибране мінімальне покарання, адже 173 стаття передбачає штраф від 50 до 149 гривень або арешт на строк до п'ятнадцяти діб. Враховувалось, що Коханюк - людина пенсійного віку.

Зрештою, як висловилась Тетяна Левандовська, сам Коханюк міг виступити з клопотанням про виклик потерпілої чи свідків у суд. Так само міг вимагати, щоб судове засідання проходило в присутності його адвоката. Але ні першого, ні другого клопотань не було, хоча на початку засідання повідомлялось чоловікові про його права. В суді Костянтин Коханюк визнав, що штовхнув потерпілу. Аможе, все-таки потрібно було більш уважно, з розумінням підійти до розгляду цієї незвичайної, замішаної на політиці, справи?

Звичайно, я не могла не послухати й іншу сторону. Мене цікавило, що ж сталося 23 серпня в день пікетування Луцької міської ради і як розвивались дальше події з точки зору Костянтина Микитовича.

- Вранці того дня,- розповідає чоловік,- я був на вулиці Лесі Українки. Повз мене йшла молодь. Хтось із знайомих сказав: "Дядь Костя, ходіть з нами. Ми будемо зустрічатись з мером Луцька - Шибою". "Чом би не піти?" -подумав і приєднався до гурту...

Уже на місці довідався, що пікетування організоване з приводу заміни старих назв вулиць - комуністичних на нові, українські.

- І вийшло, що це те, що й мені близьке. А як же має бути?- говорить Костянтин Микитович. - Коли у двадцятих роках минулого століття наш Луцьк віддали полякам, то, як розповідав мені батько, протягом одного року всі вулиці перейменували на свій лад. А ми уже живемо шістнадцять років у незалежній Україні, а ходимо вулицями з комуністичними назвами.

Того дня біля міськради, де якраз проходила сесія, зійшлися дві сторони: ті, хто, власне, ініціював перейменування вулиць, і ті, хто був противником цього. Ось одна з того, "другого табору", назвала Костянтина Микитовича, як він каже, фашистом.

- А який я фашист?! Я в радянській армії воював проти фашистів! Це мене, звичайно, образило. Чесно скажу, я назвав ту жінку, до речі, дуже молоду і розмальовану, великою дурою.

У відповідь чоловік одержав, як стверджує, ляпас від жінки. Реакція була миттєва - він вдарив (чи штовхнув) свою опонентку.

Я тебе в суд подам",- пригрозила жінка. "Подавай...". Ось такий був у них діалог.

Тоді Костянтин Микитович ще не підозрював, що погроза жінки подати на нього в суд матиме реальне продовження.

- Мені суддя зачитала суть справи,- розповідає чоловік,- і запитала, чи це правда. "Щось сходиться",- відповів я.

- Якщо ви вважаєте, що не винні, то чому не поставили питання, аби запросили ображену вами жінку, чи адвоката не найняли?

- Я просив адресу тої жінки, щоб зустрітись і поговорити. Я думаю, ми мирно розійшлися б. Я б сказав їй, що ми обоє проявили нетерпимість.

Того ж дня, коли відбулось судове засідання, Костянтин Микитович заплатив 51 гривню, бо, як сам сказав, людина законослухняна.

А ще, як я зрозуміла під час нашої розмови, належить до когорти тих, у кого особливо розвинуте почуття людської гідності, бажання відстоювати справедливість. Саме за це він і постраждав у сорок четвертому році. Це сталось на території Польщі, біля Гдині. В одному з боїв був тяжко поранений його товариш. А командир взводу підійшов і вистрілив йому в голову - одне слово, добив, замість того, щоб відправити у госпіталь. Костянтин Коханюк вдарив командира прикладом по голові. Ось тоді його і "розжалували" - негайно відправили з фронту в Куйбишевську область, очевидно, в штрафбатальйон. Врятувало його те, що добре знався на автомобілях,- забрали в ремонтну бригаду, бо не вистачало автослюсарів.

Катерина Зубчук

ВОЛИНЬ-НОВА