 Україно моя! Моя Київська Русь!
Твоїй долі нескореній Я з любов'ю вклонюсь! І Тарасові славні повчання Зворухнуть і розбудять в мені Недоторкані вічні бажання. І що ж! Хіба бідою більше стало?! Одним Майданом перервати сон?! Тим часом ворогів перемагала, А потім легко йшла до них в полон. Біда ж тебе нічому не навчила- Із віку в вік тіж самі помилки... Чи ти сама себе вже розгубила, Із волею зігравши в піддавки?! Постояти за тебе я зумію І на вівтар я долю понесу, І не віддам ніякому злодію Твою одвічну чарівну красу! Ви чуєте, Вкраїна-мати кличе! Пекуча рана в серці запеклась. Погляньмо Правді зболеній у вічі,- Повстаньмо, браття, Як в останній раз! Володимир Кононенко, ВО "Свобода" | 
