 Між такими уявними спільнотами як етнос і нація є суттєві відмінності, хоча це різні ступені розвитку одного народу. Витоки українського етносу губляться у віках, бо постав він в історії спонтанно та поступово. Однією із суттєвих ознак етносу є самоототожнення себе його членами на основі переживання подібності стереотипу поведінки та на підставі оцінки цієї схожості представниками сусідніх етносів.
Нація є категорією авторською. Етнічна еліта творить якісну культуру і національну ідею, в якій проповідує єдність долі представників етносу і, при умові осягнення національної держави, щасливе майбутнє. Творцем української нації став Тарас Шевченко.
Після Тараса робота по творенню нації пішла двома лініями. Першою стартувала лінія Михайла Драгоманова, котра ставила соціальні успіхи вище національних, не акцентувала на міжнаціональних відмінностях, задовольнялася внесенням через засоби культури у психіку пересічних етнічних українців переживання їх спільності, остерігалася радикальних дій, зосереджувалася більше на культурницькій роботі, вершиною її домагань було осягнення автономії для України в рамках імперії. Пізніше розпочала свою боротьбу за Самостійну Україну лінія Миколи Міхновського, котра чітко відрізняла українців від росіян та поляків, працювала над розвоєм нації, дбала про усвідомлення пересічним українцем себе борцем за право України на державне самовизначення, готувала національну еліту до рішучої борні за повну незалежність та до розбудови ефективної української національної держави.
Перші визвольні змагання очолили представники лінії Драгоманова(М.Грушевський, В. Винниченко, С.Петлюра), котрі в угоду Тимчасовому Уряду Росії не підтримали у Києві повстання організованих Миколою Міхновським двох українських полків імені Павла Полуботка та імені Богдана Хмельницького, які в одну ніч оволоділи містом; демобілізували кількохмілліонну армію, котра українізувалася на фронтах першої світової війни; відмовилися від послуг сформованого із австро-угорських військовополонених чехословацького корпусу; добивалися у Тимчасового Уряду Росії лише автономії України; виставили на смертний бій під Крути проти армії Муравйова трьохсотенний студентський курінь; прийняли Четвертий Універсал, котрий засвідчував незалежність Української Держави, лише лід тиском обставин, бо з недержавними українськими урядовцями антиантантівські держави(Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) відмовлялися укладати угоду про окупацію України; втратили найсприятливіший час ентузіастичного національного пробудження, тому потерпіли поразку у борні, чим допустили поневіряння рідного народу(голодомори, репресії, війни) в окупованій Радянській Україні.
Після невдалої для України громадянської війни учасник визвольних змагань і продовжувач лінії М.Міхновського полковник Євген Коновалець організував на теренах Західної України, яка в результаті поразки самостійників відійшла до Польщі, підпільну патріотичну Організацію Українських Націоналістів, котра рішучими діями продовжила роботу по творенню української нації і боротьбу за Українську Державу.
Під час другої світової війни, затіяної двома міжнародними бандитами і диктаторами тоталітарних режимів Йосипом Сталіним та Адольфом Гітлером, ОУН підняла на боротьбу за "УКРАЇНУ: НАЦІЮ І ДЕРЖАВУ" УКРАЇНСЬКУ ПОВСТАНСЬКУ АРМІЮ, котра в надзвичайно несприятливих умовах "між молотом та ковадлом" більше десятка років організовано воювала проти ворогів української незалежності. На патріотів та на їх родини окупаційна влада кинула усю силу державного репресивного апарату. Засоби масової інформації Радянської України створили для населення Східної України з патріотичного вояка УПА образ бандита, котрий втокмачували в ментальність українців.
Коли Україна знову здобула незалежність до влади знову прийшли представники лінії Драгоманова, тому ми втратили найсприятливіший для радикальних змін час; відмовилися вважати нову Незалежну Україну правонаступницею Української Народної Республіки; не визнали радянську владу окупаційною; не визнали ОУН-УПА воюючою стороною, тому вояки УПА досі не є народними героями, а бандитами, котрими лякають населення русифікованих місцевостей; не провели люстрації правлячої комуністичної верхівки та працівників репресивних спецслужб; посоромилися своєї самоназви "українці" і Державному Гімні замінили це слово на "молодії"; віддали інформаційний простір України антиукраїнським силам; діючи за принципом "розділяй і владарюй", акцентували на відмінностях Сходу І Заходу і під димовою завісою регіональних, релігійних та мовних протистоянь організували грабунок рідного народу приватизацією на користь мізерної космополітичної меншості, з якої витворився нині правлячий клас олігархів; не усвідомлюючи національних смислів та не маючи чіткої мети розтринькали здобуту на Майдані довіру народу, здали всі здобуті сильні позиції та передали левову частину влади переможеним на Майдані ідейним "малоросіянам" з Партії Регіонів.
За Свободу України "душу і тіло" клали представники Лінії Міхновського, але проривалися до влади та нищили можливості розвитку нації і держави репрезентатори лінії Драгоманова з тої простої причини, що не розуміли важливості становлення Української Нації для розвою Української Держави. Така уявна спільнота як нація є ніби "великою особистістю", котра усвідомлює єдиний шлях та має величезну силу для його подолання. Невикористання державних можливостей для становлення нації представниками лінії Драгоманова, випливає із постановки ними своїх приватних смислів вище національної ідеї у якості головного смислу життя.
Олексій Колісник професор член Луцького міського комітету ВО "Свобода" |
