 Мене завжди турбувало і турбує двоє запитаннь: "Чому працьовиті та розумні українці на прекрасній і багатій Богом даній землі мучаться, а не живуть на рівні розвинених європейських націй?"; " Яке ж покоління українців запанує у своїй сторонці?" Відповідь на ці кляті запитання спочатку пошукаємо у відповідності вчинків пересічних українців словам Державного Гімну України: "Душу і тіло ми положим за Нашу Свободу і докажем що ми, браття, козацького роду". Те що не всі наші предки клали душу і тіло за Нашу Свободу засвідчує наша історія, яку без сердечних ліків читати неможливо. Кожний раз, коли українцям посміхалася Свобода виявлялося, що для одних "де два українці, там три гетьмани", а для других "моя хата крайня", для третіх "своя сорочка ближче до тіла". Дуже часто про підсумки боротьби за Свободу України можна було сказати словами гетьмана Івана Мазепи: "Самі себе звоювали". Одним із результатів неузгоджених визвольних змагань була чергова Руїна на українській землі, але другим результатом був і добутий дорогою ціною певний поступ у головах невеликої частини найкращих українців.
Український етнос(народ) дуже давно народився і живе на своїй Богом даній землі, яку окупували спочатку поляки, а потім росіяни; перші і другі робили усе можливе і неможливе для того, щоб український народ не перебудувався у націю.
Етнос(народ) характеризується ненавмисною культурою, подібністю думок і поведінки його представників, переживанням схожості побуту і вчинків. Етнічні українці здавна шанували індивідуальну волю, християнську віру, батьківську землю, родину, працю, контактне товариство, порядність, материнську розмовну мову, красиву оселю, рідну пісню, влучний гумор, що ще могли тимчасово терпіти загарбники. Обидва поневолювачі вважали етнічних українців малоросіянами чи малополяками і здійснювали акти у напрямку прискорення повного перетворення українців у росіян чи поляків, з тією суттєвою різницею, що відносно демократична Польща не могла собі дозволити тієї нерозбірливості у методах, яку дозволяла неправова тоталітарна Росія.
Українську націю як уявну спільноту, яка має не лише спільну землю, ненавмисну культуру та історію, а й спільні смисли життя та історичну долю започаткував наш пророк Тарас Шевченко, котрий вірив у те, що ми "кайдани порвемо" і його згадаємо "в сім'ї вольній, новій". Після Тараса найкращі українці почали творити якісну авторську культуру, в якій дальше розвинули запропоновану пророком українську національну ідею, яка полягає у тому, що українці є велика, згуртована усвідомленням спільних смислів життя і долі, родина, яка буде панувати у своїй сторонці, при умові осягнення спільної Свободи для побудови держави Україна, в котрій буде повноцінно жити титульна українська нація з усіма її ознаками: культурою, мовою, повагою до святинь і цінностей, добробутом, прийдешністю. Націю свідомо вибирають вільні особи, її вартості вони перетворюють у свої особистісні смисли, які прагнуть втілити у своїх життєвих Умовно позначимо тих громадян України, котрі привласнили національну ідею, зробили її смислом для себе та самовіддано породжують відповідні національним смислам життєві акти, "українцями". Тих етнічних українців, котрі лише переживають себе українцями, але не привласнили національної ідеї, не зробили її смислом для себе, хочуть лише осібно добре жити, байдужі до смислів великої української спільноти, нічого не роблять для розбудови нації та держави умовно назвемо "хохлами". Етнічних українців, котрі уже переживали і усвідомлювали себе новою спільнотою "радянським народом", нині ототожнюють себе з російською культурою, говорять російською мовою та добиваються для неї статусу "другої державної", хочуть мати подвійне громадянство умовно назвемо "малоросіянами". В силу історичних обставин "українці" переважають в Західній Україні, "хохли" в Центральній Україні, "малоросіяни" в Південно-східній Україні.
Кожна умовно названа гілка етнічних українців має інші смисли, котрі реалізує у відповідних життєвих актах. Колись і нині для етнічних українців актуальним є її гасло: "Боже, нам єдність подай". Незакінченість переходу українського етносу (народу) у стан нації є головною причиною того, що ми, браття, не пануємо у своїй сторонці. Лише третина згідна класти "душу і тіло за Нашу Свободу" і лише ця частина етнічних українців ділом доказує те, що вони "козацького роду".
На Майдані стояли ті громадяни України, котрі усвідомлювали себе українцями та згідні були класти душу і тіло за Нашу Свободу; їх було багато, тому малоросіяни їх не подолали. Коли б українці завжди були в такій якості, то мали б легшу для читання історію, не пережили б багатьох трагедій та етноцидів, давно б панували у своїй сторонці.
Згідно Конституції України господарем держави є нація, а державні чиновники є її найманими слугами. Справа розбудови української нації не безнадійна; процес творення нації відбувається, хоча досить повільно. Леоніда Кравчука та Леоніда Кучму обирали президентами "малоросіяни" при допомозі "хохлів", в той час як Віктора Ющенка обрали "українці" при допомозі "хохлів", котрі поступово прокидаються до національного буття. Хід творення нації могла б прискорити українська влада, коли б вона була національною. Сімдесят із лишнім років Радянською Україною правили політичне ліві комуністи-"малоросіяни", які здійснили етноциди свідомих українців, голодомори, русифікацію. Уже півтора десятків років в Україні при владі політичні центристи-"хохли", котрі допомогли горсточці олігархів за безцінь "прифатизувати" народні багатства, виштовхали з України на заробітки сім мільйонів громадян дітородного віку, скоротили населення на п'ять мільйонів при допомозі переваги смертності над народжуваністю, віддали інформаційний простір в чужі руки. Центрист-нашоукраїнець Петро Порошенко та лівак-соціаліст Олександр Мороз є авторами проектів законів про надання російській мові статусу другої державної; вони в такий спосіб доказують свій "козацький рід", в той час як і дурневі ясно, що в силу вікової заблокованості та нинішньої владної упослідженості українська мова може не витримати такої конкуренції. Видно для цих "козаків" рабське служіння малоросіянам, котрі досі панують у нашій сторонці, важливіше від збереження найважливішої ознаки нації. Політично праві "українці" як націоналісти-державники боролися за самостійну Україну, але ще ніколи не правили Україною, а саме при національній владі українці запанують у своїй сторонці.
Олексій Колісник, професор, зав.кафедрою загальної і соціальної психології ВДУ ім. Л.Українки, член ВО "Свобода" |
