 В липні цього року минає 17 літ, коли ми з вами вперше за багато років наважилися відкрито заявити про своє право на гідне життя на своїй землі. Перший масовий протест проти замовчування і брехні, що панували в тодішній нелюдській тоталітарній системі, яка відживала своє, відбувся на Замковому майдані 23 липня 1989 року.
Пригадаймо. Волинь тоді завирувала мітингами, демонстраціями, запальними дискусіями прямо на вулицях та площах. Перші несанкціоновані мітинги в Луцьку, синьо-жовті прапори над головами людей на вщерть заповнених Замковому та Театральному майданах, маніфестації й пікетування, живий людський ланцюг на вулицях міста.
Такому натискові патріотичних сил не змогла протистояти стара, наскрізь прогнила партійна номенклатура.
Завдяки своїй активній боротьбі на березневих виборах 1990 року опозиційні патріотичні сили здобули тоді свою першу перемогу. У Верховній Раді вперше за 70 років з'явилась потужна опозиційна фракція - Народна Рада, членами якої були і шестеро з дев'яти депутатів від Волині. На виборах до Волинської обласної ради Рух здобув більше третини депутатських мандатів. Опозиційні, антикомуністичні фракції було також сформовано в міських та районних радах народних депутатів.
Ті роки, початку 90-их, - час бурхливих мітингів і маніфестацій, національно-демократичного піднесення ознаменувалися проголошенням незалежності України. Вже в самостійній Україні ми були певні, що всі наші мрії та домагання будуть поступово втілюватися в життя. Однак, програючи у відкритій боротьбі, колишні компартійці зуміли утримати у своїх руках всі владні важелі. Оговтавшись від переляку і перефарбувавшись, стара компартійна номенклатура після проголошення незалежності швидко перебрала на себе "незалежницькі" ідеї та зробила все, щоб реального втілення ідей перших Майданів не відбулося. Вони перейняли чужі для неї гасла, взяли в руки чужі для неї прапори. Від цього номенклатура виграла, а ми з вами програли. Тут треба нагадати вислів Бісмарка: "Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а її плодами користуються негідники".
В середині 90-их корумпована компартійна номенклатура і кримінальний бізнес повністю прибрали до своїх рук органи державної влади і навчилися маніпулювати народом так, що той навіть не помічав, як і коли його використовують. Навіть виборчі кампанії нібито проводилися за всіма демократичними правилами, однак результати виборів потім грубо фальсифікувалися.
В подальшому приватизація державної влади кримінальним бізнесом відбувалась з мовчазної згоди і безпосереднього керівництва президента Л. Кучми. Саме за його правління в країні виникли потужні олігархічні угруповування, які мають у своїй власності друковані видання, теле- і радіоканали, відповідні політичні структури (партії, громадські організації). Вони офіційно представлені в парламенті, мають також ключові посади в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.
Найбільш характерним для українських олігархів є нехтування законами, відкрита демонстрація вседозволеності (наочний приклад - вибори мера Мукачева, президентські вибори 2004 року), нічим не стримана жадоба наживи та космополітизм. Поглиблення "олігархізації" в Україні загрожує подальшій люмпенізації значних верств населення, в тому числі науково-технічної та творчої інтелігенції.
Реакцією на "олігархізацію" країни і зневагу до її громадян став другий Майдан року 2004. Але надії і сподівання, які покладав народ на "нову" владу, серед якої чомусь з'явились "перефарбованці", після Помаранчевої революції не справдилися. Вимоги Майдану залишились не виконаними. Суспільне розчарування діями "нової" влади поглиблюється.
Більше 10 років я свідомо уникав активної участі в існуючих політичних структурах. Був час осмислення і аналізу. Як історик розумів - має пройти оновлення не тільки апарату державної служби, але й зміна старих політичних структур-репрезентантів національної ідеї. Як українець відчував - національний організм незабаром виробить дієву вакцину проти космополітизму і бездуховності. Сьогодні, як істоик і українець, можу сказати: Україні вкрай потрібна нова життєстверджуюча об'єднавча ідеологія і команда патріотів, здатна цю програму реалізувати. Таку ідеологію сповідує Всеукраїнське об'єднання "Свобода" і таку команду має Всеукраїнське об'єднання "Свобода". У своїй передвиборчій "Програмі захисту українців" "Свобода" акумулює національну ідею - українській нації - захист, добре й затишне життя у своїй, Богом даній країні.
Наступні вибори, що відбудуться в березні, відкривають нам ще один шанс змінити ситуацію на краще. Це ще один етап безперервної війни за кращу долю української нації. Вкрай необхідно залучити до виборчих перегонів ветеранів національно-визвольного руху, передусім тих, хто щиро прагне добра для України і українців та має власне реальне бачення втілення національної ідеї. Тому задовго до дня виборів я уже зробив свій вибір - став членом Всеукраїнського об'єднання "Свобода".
…Як перший голова Волинської регіональної організації Народного Руху України закликаю всіх патріотів України, що боролись за незалежність нашої держави на початку 90-их років, віддати свій голос за Всеукраїнське об'єднання "Свобода". Саме ця партія і її лідер Олег Тягнибок найбільш послідовно ведуть боротьбу за втілення програми розбудови Української національної держави. "Програма захисту українців" є близькою по духу кожному українцеві.
Михайло Тиський, українець, член ВО "Свобода", кандидат історичних наук | 
