Лучанин Олег Мушкевич у 3-ому турі виборів голосував у США, бачив масові протести під час інавгурації Буша, побував на зустрічі українців Америки з Президентом Ющенком. Усі ці події, стверджує він, супроводжував помаранчевий колір.

ЗА ОКЕАН -ЧЕРЕЗ МАЙДАН

Візу до США Олег отримав завдяки дружині Мирославі, яка потрапила у Вашингтон за міжнародною програмою обміну молодими викладачами. Програма дає можливість запросити на декілька місяців до США свою родину. Віза була відкрита ще на початку листопада, однак з поїздкою Олег зволікав: залишалися лічені дні до другого туру виборів, було бажання попрацювати спостерігачем.

Далі почалася "помаранчева революція", і замість США разом із побратимами з Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Мушкевич подався на Майдан, обживати Український Дім на Хрещатику. Лише коли зрозумів, що 3-й тур виборів сфальшувати вже не вдасться, в середині грудня разом із сином Валентином вирушили за океан.

У Вашингтоні передусім зголосився до списків виборців. У посольстві навперебій розпитували: як там на Майдані? Тема України на той час була у США чи не наймоднішою. Помаранчева символіка на вулицях американських міст сприймалась як буденність. У день третього туру виборів українці перебували в надзвичайному піднесенні. Дільниці потопали в тонах української революції - кожен йшов голосувати в "помаранчі". Люди наймали автобуси, їхали за сотні кілометрів до тих декількох дільниць, які спромоглося організувати посольство на чолі з Михайлом Рєзніком, котрий якраз у дні масових протестів раптом захворів і ліг до шпиталю. Бракувало дільниць і бюлетенів - далеко не всі охочі змогли проголосувати.

Знайомство з українцями діаспори для Олега фактично розпочалося 26 грудня. У день голосування заприятелював зі спостерігачем від Ющенка на вашингтонській дільниці №113, директором української суботньої школи у Вашингтоні Теодором Цариком. Він виявився земляком батька - родом із Долинщини, де щороку поблизу повстанських могил відбувається патріотичний фестиваль "Яворини". Саме після виступу на "Яворинах" кучмівська влада намагалася перед виборами скомпрометувати лідера "Свободи" Олега Тягнибока, сфальсифікувавши проти нього кримінальну справу, безпідставність якої він довів у суді. З цих же країв - в'язень комуністичних таборів, поет Зенон Красівський, відомий волинянам як герой п'єси Галини Тельнюк "У.Б.Н." ("В'язень сумління").

ДО ШКОЛИ - ПОВЗ МЕТАЛОДЕТЕКТОР

Життя у США зручне і водночас украй регламентоване законами, стверджує Олег Мушкевич. Рівень зручності залежить від кредиту, який можеш собі дозволити. Величина кредиту залежить від того, наскільки тобі довіряють фінансові і страхові компанії, як ти платиш за рахунками. Акуратність у фінансових справах визначає т.зв. "кредитну історію". Бути пунктуальним вигідно. "Бережи честь змолоду", - для американців не етичний, а матеріальний принцип. Фіксується кожен конфлікт із законом, починаючи з юного віку. Головні вимоги при влаштуванні на пристойну роботу - бездоганна кредитна історія, добра освіта, відсутність зв'язків із наркотиками чи конфліктів з поліцією.

Більша частина життя американців - життя в кредит. Постійно мусиш оплачувати різні рахунки, без права прострочити оплату, інакше доведеться мати справу з виконавчими службами. Людину чітко спрямовують у колію щоденної рутини. Виб'єшся з неї - вскочити назад дуже важко. Напружений темп життя, постійний брак часу ставить у велику залежність від обставин. Кожен пересічний американець буквально трясеться над своєю роботою, боїться її втратити.

Ще дужче боїться Америка тероризму. Посилені заходи безпеки починаються ще зі школи. Вхід до приміщення школи - повз охоронців внутрішньої безпеки, через металодетектор. Якщо пристрій подає сигнал -змушують вивертати торби й кишені. Імена батьків, які відвідують дітей під час занять, вносять до списку і видають перепустки.

Не менш дивно спостерігати нашій людині й за тим, що відбувається по закінченні уроків. Декілька поліційних авто стежать, поки старшокласники розійдуться зі шкільного подвір'я. Діти різних народів інколи конфліктують, але рідко звертаються до психологів, які працюють у школах. Непоодинокі сутички між підлітками, іноді трапляється навіть стрілянина.

Все це, вочевидь, стосується лише публічних шкіл, навчання в яких безкоштовне. У приватних школах спокійніше. Але навчання у них дуже дороге, тож для більшості американських родин недосяжне.

ЯКА ВОНА, АМЕРИКАНСЬКА РІВНІСТЬ?

Чистої води правда те, що американські міста умовно поділенні за "національністю" та "кольором". Є "китайський", "мексиканський", "чорний", "білий" райони. Чорношкірим, іспаномовним, вихідцям із Азії важче здобути добру освіту, проте легше знайти некваліфіковану роботу. Злиденність і злочинність переважно "кольорові". Безкомпромісна боротьба з расизмом - майже культ, і це призводить до дивних парадоксів. Скажімо, якщо за оголошенням про прийом на роботу на фірму з'явиться білий і чорний - роботодавець швидше візьме чорного. При інакшому рішенні можлива скарга про расову дискримінацію, фірму засмикають по судах.

В Америці - надзвичайний пїїтет перед історією, благоговіння перед національними символами. Будь-який захід, включаючи баскетбольний матч у початковій школі, розпочинається урочистим співом державного гімну. Американські прапори - скрізь, де їх можна вивісити...

- У США немає націоналізму в звичному для нас розумінні, - ділиться спостереженням наш земляк. - Любов до своєї нації, до рідної землі підмінена возвеличенням свого обов'язку перед людством, прославлянням досконалості власної державної системи. У мізках кожного ще змалечку є трафарет, що американці - особливий народ, надія людства, політична нація. Американський ідеал - індивідуалізм та рівність усіх людей у прагненні матеріального благополуччя. Але "найрівніші" - власники паспорта з одноголовим орлом на обкладинці. Натомість у кожного, хто в'їхав до США, є певний тип візи, який вказує, на яких підставах відбувся перетин кордону. Відповідно до цього можна мати у цій країні більше чи менше прав.

- Існує більше десятка різних типів віз, - говорить Олег. - Мій тип був "миршавенький". Зайшов якось до чиновника, показав водійську посвідку і паспорт. Запитав, чи можу їздити за кермом. Чиновник зазирнув до "прейскуранту": "Ваш тип візи не дає права водити автомобілі у США"...

Географічні назви і сувеніри іноді нагадують про індіанців - справді "тутешніх" з діда-прадіда. У Вашингтоні автохтонам Америки присвячений чудовий музей, у якому їх нащадки часом танцюють для відвідувачів ритуальні танці, а багатюща експозиція показує історію "запеклої дружби" колонізаторів із аборигенами. Найбільш рівноправна угода цих взаємин - обмін "вогняної води" на тютюн.

Національні громадські об'єднання, земляцтва, клуби стають дуже популярними серед американців. Плавильна піч космополітизму не зробила всіх одноликими. Люди цікаві один одному своїми національними традиціями, найбільше цікавляться подіями на землях, які були рідними для їхніх предків, котрі емігрували до США, нехай навіть і дуже давно.

СВОЇ НА ЧУЖИНІ

У Вашингтоні нині мешкає декілька тисяч українців. В основному це політичні емігранти "третьої хвилі", які рятувалися від більшовицького терору в роки Другої світової, та їх нащадки. Вони люди національно свідомі й небайдужі. Спілкуючись із ними, усвідомлюєш, якої шкоди завдали нам червоні московські наїзники, які знищили кращих синів і дочок "воєнного" покоління.

Українська громада гуртується довкола рідної, української церкви. В столиці США та її околицях діє три українські церкви, дві греко-католицькі та одна православна. Саме в тутешньому храмі Святої Трійці судилося особисто познайомитися з Кардиналом УГКЦ Любомиром Гузарем, котрий цієї весни приїздив до США на лікування, але знайшов час і сили, аби відправити для української діаспори Святу Літургію. Парох цієї церкви отець Тарас Лончина - справжній взірець українського душпастиря. Великого патріотизму, душі та розуму людина.

- Наші люди там тримаються один-одного, - продовжує Олег Мушкевич. - Бережуть традиції, шанують те, що можуть втратити. Тут, на історичній прабатьківщині, відчуваємо це не так гостро, тож часто й не шануємо. А там заходиш в хату українця - потрапляєш в етнографічний музей. Скрізь образи, вишиванки, писанки, живопис національних майстрів. Дуже багато українських книжок. Діти емігрантів вивчають рідну мову, вчаться берегти і поважати традиції української нації в суботній школі.

Ще одним центром українського життя у США є Нью-Йорк. На острові Манхеттен, в історичному центрі міста, є площа Тараса Шевченка. Поруч, на розі 7-ого і 4-ого авеню - чудова українська церква Святого Юра, крамниця "Сурма", Музей українства. Діаспора будувала цей музей декілька років, вклавши в проект понад 9 мільйонів доларів. Щороку українська діаспора організовує свій культурно-мистецький фестиваль, українці проводять книжковий ярмарок, пригощають бажаючих національними стравами. В ці години тут справді панує український дух.

Господиня, в якої оселилися, - ірландка Шейла Кіфф - уже на пенсії, жила самотньо, тож у вихідні дні сідали в її авто й подорожували Штатами. Викликає повагу її шанобливе ставлення до історії своєї прабатьківщини, те, що вона зберігає всі світлини своїх предків-переселенців, їхні речі. Такою ж шаною пройнялася жінка й до патріотичних почуттів українців. Під час зустрічі з Віктором Ющенком у Вашингтоні саме ірландка Шейла Кіфф тримала плакат із вимогою визнати ОУН-УПА воюючою стороною...

"СЛІЗНА" ІНАВГУРАЦІЯ БУША

Вдруге помаранчеву Америку Олегу Мушкевичу довелося спостерігати під час інавгурації американського Президента. У Вашингтоні проходили масові протестні акції - і теж проти фальсифікацій останніх президентських виборів.

- Ну просто, як на Банковій, під Адміністрацією, - порівнює Олег. - Усім перехожим "антибушмени" роздавали жовто-гарячі значки, наклейки, стрічки з написами: "Доб'ємося чесних виборів, як у Києві!". Стало дуже нагадувати Майдан. Поступово акція перетворилася для маніфестантів у справжнє "свято зі сльозами на очах". Вони намагалися продертися крізь огорожу поближче до головного героя дійства. У руках тримали плакати: "Геть війська з Іраку!", "Буш - брехун!", "Не наш президент!". Поліціянти щедро поливали їх сльозогінним газом, роблячи гасло "Поліція з народом!" зовсім не актуальним.

Більше пощастило американцям, що практикували т.зв. "лежачі протести" - їх не чіпали. На деяких бічних вулицях молодь, вимастившись у червону фарбу, лягала на асфальт і перекривала рух транспорту, вдаючи з себе убитих та вигукуючи гасла на кшталт: "Гей, Буш, ти полічив, скільки нині діток вбив?!". І хоча війна остогидла всім, протести, як відомо, закінчилися безрезультатно.

Не спорожніла площа перед Білим домом і після інавгурації. Тут щодня можна бачити "стаціонарних пікетувальників", - справжніх професіоналів "протестної справи". Пожертвувавши певну суму, можна тут же замовити потрібний напис, придумати гасло, - і ці люди допоможуть пікетувати Білий дім. Самі американці вважають це нормальним явищем - у них щодня знаходяться бажаючі проти чогось чи когось протестувати.

ЗУСТРІЧІ З НОВОЮ ВЛАДОЮ

Весна почалася першим офіційним візитом до США високопосадовця нової української влади - міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. 10-го березня біля пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні зібралися українці, щоб вклонитися Кобзареві та зустрітися з Тарасюком. Однак його виступ багатьох розчарував. Усі сподівалися почути з вуст міністра програмні заяви про захист інтересів українців за кордоном, але той, чемно подякувавши діаспорянам за допомогу, уникнув конкретики. "Коли ми готувалися перемогти, теж збиралися в Києві біля пам'ятника Шевченку, радилися. Він нас надихав…". І весь виступ у такому ж дусі. І Рєзнік досі при посаді…

Ющенко виступав біля пам'ятника Шевченку 6 квітня. Президент таки вдавався до конкретики. Відреагував і на запитання, чому досі ОУН-УПА в Україні офіційно не визнані воюючою стороною? Сказав, що УПА - це герої, які боронили свою землю від завойовників.

- Усі міжнародні спостерігачі зі США, які власним коштом їхали під час останніх виборів в Україну, - це нащадки учасників визвольних змагань, - розповідає далі Олег. - Чудовий приклад - родина Кривуцьких, Іван та Марта. Його батько, дід і троє рідних стриїв (дядьків - О.П.) воювали в УПА, захищаючи рідне Надсяння від різноколірних окупантів, пережили тюрми і заслання. Богдан Ясінський, батько Марти та її сестри Ірини, був вояком Першої дивізії Української Національної Армії, виховав доньок українками. Вони за першим же покликом, покинувши працю, зголосилися бути спостерігачами у Кіровограді, тривалий час пробули на Майдані. Боролися за державу, яка до цих пір так і не реабілітувала їхніх батьків...

В таборі смерті "Аушвіц", де поневірявся батько Ющенка, був так званий "український блок" - №6. Тут загинули близько ста тисяч українців, серед яких були замордовані і двоє рідних братів Степана Бандери - Василь і Олександр. Можливо, всі вони загинули, щоб залишився жити військовополонений, рядовий радянської армії, українець Андрій Ющенко, щоб у нього міг народитися син. Якого ще примирення потрібно?

На урочистостях, присвячених 60-й річниці визволення Аушвіца, за участю Віктора Ющенка тут були встановлені меморіальні таблиці пам'яті британських, французьких та російських в'язнів. Чому ж тоді в Аушвіці, як і в сотнях інших млинах смерті, досі не встановлено пропам'ятної таблиці українською мовою? Шануймо хоча б свою рідну кров...

Нерозуміння українців у світі викликає й нерішучість нової влади у здійсненні люстраційних процесів. На ті ж граблі наступаємо... Багато з тих, хто фальсифікував вибори, продовжують залишатися при посадах. Прості люди, яких перед виборами ламали, зневажали, цього не розуміють.

Під час візиту Ющенка до США Олег познайомився з мамою Мирослави Гонгадзе, щирою українкою пані Ольгою. Вона землячка його матері, родом із Тернопільщини. Її внучки - Нана та Соломійка - улюблениці української громади Вашингтона. Тема повернення в Україну для цієї родини дуже болісна. Вочевидь, Мирослава теж бачить половинчастість дій нової влади.

МІНИ ПОЛІТИЧНИХ ВИГОД

Ющенку випала дуже невдячна історична місія. Треба відновлювати як авторитет країни, так і її виробничий потенціал, який до нього безкарно розкрадали. Ющенко робить розрахунок на допомогу західних країн. Поки Україна ще в моді, цей момент дійсно треба використати. Як кажуть самі американці: "Ви ще маєте кілька хвилин, поки світ вас хоче слухати "...

Українському Президенту роздають великі обіцянки, але, зрозуміло, не за просто так. Навзаєм заможні американці хочуть мати власність в Україні й шукають політичну вигоду. Славу переможця Віктора Ющенка по максимуму намагаються використати різні політичні сили в усьому світі, щоб зробити на цьому піар для себе. Скажімо, зустрічається Ющенко з конгресменами від Демократичної партії - отримує від них орден "За хоробрість". І під цим "соусом" демократи пропагують: ви перемогли фальсифікацію, ми з вами солідарні, бо самі боремося з фальсифікацією, до якої вдаються республіканці на чолі з родиною Буша.

На зустрічі українського Президента з лідером республіканців - те ж саме. Буш вітає Ющенка з перемогою демократії в Україні, наголошуючи на успіхах найпередовішої в світі американської демократії, якій, із його слів, Америка має передусім завдячувати республіканцям. І при цьому не забуває кинути докір у бік демократів, які нібито своїм лібералізмом хочуть послабити американські цінності.

У свою чергу, Президент Польщі Алєксандр Кваснєвський просить у США введення безвізового режиму для поляків, заявляючи, що демократія в Україні перемогла лише завдяки допомозі Польщі. Українську націю знову хочуть зробити розмінною монетою для отримання політичних баришів.

Часто наша зовнішня політика - це намагання всім догодити. Але ми забуваємо: тих, хто хоче усім догодити, зрештою всі й зненавидять.

УКРАЇНА МУСИТЬ СТАТИ УКРАЇНСЬКОЮ

Провівши майже півроку в Америці, Олег Мушкевич усвідомив усю глибину істини: ніхто нам ніколи не допоможе, якщо ми не допоможемо собі самі. Сильна Україна з незалежною політикою, каже він, не потрібна ні полякам, ні німцям, ні американцям, ні тим більше росіянам. Вона потрібна нам, українцям.

Побачене й почуте в Америці дало можливість дещо по-іншому поглянути на речі, які відбуваються в Україні. Недаремно кажуть, що зі сторони видніше. Олег стверджує, що в діаспорі краще навчилися долати заразу яничарства, яка розповзається світом, прикрившись прапором інтернаціоналізму, вони більш вільні від національної байдужості. Українці в діаспорі намагаються за будь-яку ціну зберегти українське.

Асиміляції можна протистояти, було б бажання. Прикладом є родина Ігоря Гавдяка - голови Української Координаційної ради США. Ігор родом з Дрогобича, з родини священика, емігрував ще зовсім юним. Його дружина Наталка - ірландка, але чудово вивчила українську мову, якою розмовляє ліпше, ніж багато хто в Києві. Мають троє дітей - усі володіють українською. Найменша внучка, 4-річна Софійка, теж залюбки.

- У нас монорасова держава, з потужними народними традиціями титульної нації, - завершує роздуми Олег Мушкевич. - Тому немає багатьох проблем, які мусить долати Америка. У нас більша внутрішня свобода, порівняно з американцями. Лишень треба стати господарями на своїй землі, мати власний гонор, а не зазирати в рот чужинцям. Людям вже набридло чекати, коли нарешті владці почнуть дивитися на світ українськими очима.

Олександр ПИРОЖИК,

газета "Волинь",

13.06.2005-15.06.2005