 Війна - це біль і страждання людей, це важка, брудна робота, Для радянської системи Друга світова або Велика вітчизняна війна - це засіб пропаганди керівної і спрямовуючої ролі Комуністичної партії, це найбільше виправдання її існування. При цьому, як писав російський письменник Віктор Астаф'єв, горами брехні маскували гори трупів. Сьогоднішня путінська Росія продовжує ці традиції, розкручуючи на повну потужність пропагандистський маховик довкола 60-річчя Перемоги.
На жаль. в Уксаїні на державному рівні досі не вироблено власного погляду на історію, ми продовжуємо рухатись в руслі старих міфологій. Пропонуючи відзначити 9 травня як день скорботи і примирення, нова влада відступила лід тиском комуно-олігархічної опозиції, яка прагнула чергового помпезного святкування "перемоги радянського народу". А заклики Президента до єднання і примирення ветеранів ОУН-УПА і Червоної Армії не знаходять відгуку у частини ветеранів, яка не хоче. визнавати реалій сьогодення. Раз по раз з їхнього боку лунають, зокрема і зі сторінок "Слова правди", фрази на кшталт: "Хіба можна примирити дійсних героїв з тими, хто стріляв у спину радянським воїнам, які визволяли Україну від коричневої чуми?"
Як можна на це відповісти? Найкраще це зробив також фронтовик, справжній герой України Левко Лук'яненко у дискусії з іншим ветераном Радянської Армії генералом Федором Іщенком: "Наші повстанці в спину не стріляли. Вони стріляли так, як стріляють у бою. У спину стріляли ваші люди, якщо їх можна назвати людьми. Ви - генерали і, далебі, знаєте наказ № 227 про заснування заградотрядов. Вони були створені для того, щоб стріляти в спину фронтовикам! І ваші в спину розстрілювали не просто окремих солдат, а цілі батальйони!
... Німці завдали Україні величезного лиха - прийшли на нашу землю зі зброєю. Ви їх ненавиділи - і буде за що: вони руйнували, палили, грабували. Вам дали в руки зброю, і ви воювали проти них".
Ще раніше від нападу німців на нашу землю прийшли зі зброєю московити Вони вбивали, грабували, ґвалтували, морили голодом - їх було за що ненавидіти. Ви не пішли воювати проти них, бо були під їхньою владою, а повстати через брак національної свідомості не повстали.
Інша частина українців - західна - по війни жила у відносно демократичних умовах, тому виховалася в патріотичному дусі й повстала проти всіх окупантів. Дякувати б їм - тим, хто підтримав честь нації боротьбою за свободу і тим довів, що не раби, а люди. Та німцям простили, а своєму повстанцеві - Ні. Чому? Якщо народи колишнього СРСР звільнилися від ненависті до німців за фашизм, то чому ми неспроможні порозумітися в себе вдома і піти не брат на брата, а брат з братом? Чому можемо простягати руку німцеві з гуманітарною допомогою і не можемо простягнути руку дружби своїм рідним українцям?!
Слава Богу, лиха колоніальна доба минулася, тож чи не пора поглянути корінь: ми, українці - люди однієї крові. Це головне, і саме на цій єдності слід будувати наш спільний український дім - незалежну державу.
Руслан Пилип'юк, голова Володимир-Волинської міської організації ВО "Свобода", газета "Слово правди" |
